Правовий захист дітей від насильства
Права дітей закріплюються Конвенцією ООН про права дитини, Конституцією України, Сімейним кодексом України, Законом України «Про охорону дитинства» та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.
Відтак, на підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини в Україні був прийнятий Закон «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і встановлює основні засади державної політики у цій сфері. Так, у ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» відзначено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Держава здійснює захист дитини від:
– усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють; втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
– залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.
Законодавством встановлюється процедура розгляду звернень з приводу жорстокого поводження, насильства і знущання над дітьми в сім’ї, поза її межами. Порядок розгляду скарг затверджений спільним наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення».
Звернення чи повідомлення про факти жорстокого поводження з дитиною подаються самою дитиною, фізичними особами за місцем її проживання та приймаються посадовими особами:
- органів внутрішніх справ;
- органів та закладів освіти;
- органів охорони здоров’я;
- управлінь (відділів) у справах сім’ї та молоді;
- центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Кримінальна поліція у справах дітей цілодобово приймає інформацію про випадки жорстокого поводження з дітьми. Після перевірки викладених фактів приймається рішення про притягнення винних осіб до відповідальності. У разі потреби термінового вилучення дитини з сім’ї, де батьки чи особи, що їх заміняють, жорстоко поводяться з нею, працівники кримінальної поліції у справах дітей спільно із службами у справах дітей вирішують питання подальшого влаштування дитини.
Виявлення фактів жорстокого поводження також здійснюється: під час проведення рейдів служб у справах дітей; рейдів кримінальної поліції у справах дітей; через мережу телефонів довіри. У цьому разі кожен виявлений факт документується і передається до територіального підрозділу служби у справах дітей за місцем проживання дитини, яка і здійснює загальний облік дітей, стосовно яких вчинено насильство в сім’ї або існує реальна загроза його вчинення, та сімей, у яких діти зазнали насильства.
Сімейний кодекс України надає дитині право самостійно звертатися до суду та до інших компетентних органів держави – в центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, в органи опіки та піклування, органи освіти та охорони здоров’я та інші в разі порушення її прав у сім’ї, насильства та жорстокого поводження.
Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. До переліку дій, які можна розглядати як жорстоке поводження з дітьми та за які передбачено кримінальну відповідальність відносяться: доведення до самогубства; умисне тяжке тілесне ушкодження; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; умисне легке тілесне ушкодження; побої й мордування; необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження; погроза вбивством; неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей; зґвалтування; примушування до вступу в статевий зв’язок; статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості; розбещення неповнолітніх; злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо яке встановлена опіка чи піклування; втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність; схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів та інші.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», право на безоплатну вторинну правову допомогу мають діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, – на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону.
