Адвокат Юрій Гордєєв (доручення Регіонального центру з надання БВПД у Тернопільській області № 237 від 28.03.2014 р.) довів в суді апеляційної інстанції істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке полягало у неналежному забезпеченні права його підзахисного на захист, права на справедливий розгляд його справи в суді та захисту своїх правових позицій.
Вироком Тернопільського міськрайонного суду суду від 05.07.2016 року, К. визнаний винним і засуджений за вчинення крадіжок майна у житлових будинках (ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище особи – тяжкий злочин, за який передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до шести років).
Вирок суду першої інстанції ухвалений в порядку визначеному, ч. 3 ст. 349 КПК України, що унеможливлювало його оскарження по суті пред’явленого обвинувачення. В апеляційній скарзі та при виступі в суді адвокат звертає увагу колегії суддів на ту обставину, що судом першої інстанції незаконно застосовано положення ч. 3 ст. 349 КПК України щодо спрощеного порядку дослідження доказів, що зумовило грубе порушення права обвинуваченого на захист. Так, зокрема вказувалось на те, що протягом всього часу розгляду кримінального провадженні в суді першої інстанції обвинувачений своєї вини у скоєнні інкримінованих йому діянь не визнавав і погодився на визнання своєї вини з незрозумілих для сторони захисту причин, після чергової неявки в судове засідання свідків та потерпілих, при цьому обвинувачений погодився на застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, що явно обмежує його право на оскарження в подальшому доказової сторони у вироку. Вказав, що самими матеріалами кримінального провадження вина К. у вчиненні інкримінованих йому злочинів не доводиться, при цьому суд дійшов до переконання щодо винуватості К. лише на підставі лише його помилкової заяви про визнання вини.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції обвинувачений К. вказав, що головуючим під час судового засідання в суді першої інстанції положення ч.3 ст.349 КПК України йому належним чином не роз’яснювалися, відповідна письмова заява про надання згоди на такий розгляд у нього не відбиралася, також йому не було роз’яснено наслідків його згоди на розгляд провадження без дослідження доказів. Як встановив суд апеляційної інстанції, вказані пояснення обвинуваченого та твердження в апеляційних скаргах обвинуваченого і його захисника об’єктивно підтверджуються даними зафіксованими у журналі судового засідання та на технічному носію інформації звукозапису фіксації судового процесу, на яких відсутні дані про належне роз’яснення судом учасникам провадження положень ч.3 ст.349 КПК України, зокрема чи правильно вони розуміють положення закону про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, чи така їх позиція є добровільною та які наслідки цього. При цьому, головуючий обмежився лише згодою сторін на такий порядок розгляду кримінального провадження, без належного роз’яснення положень ч.3 ст.349 КПК України, що є порушенням вимог кримінального процесуального закону.
На думку апеляційного суду, вищевказане порушення кримінального процесуального закону України, відноситься до істотного, яке перешкодило обвинуваченому К. у повній мірі реалізувати своє право на захист, згідно ст.20 КПК України, а суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 14 вересня 2016 року вирок суду першої інстанції скасовано та направлено справу на новий розгляд в суд першої інстанції.
