Як боротися з домашнім насильством? І як може вирішити цю проблему обмежувальний припис?
В рамках циклу програм «Гену справедливості», присвячених функціонуванню безоплатної правової допомоги і доступу до правосуддя, українська письменниця, адвокат, правозахисник та телеведуча Лариса Денисенко поспілкувалася про домашнє насильство з адвокаткою із Запоріжжя Іриною Лічман. Нижче наведено зазначену бесіду.
Лариса Денисенко: Не так давно набули чинності зміни до відповідного законодавства, і став працювати обмежувальний припис. Що призводить до того, щоб людина ставила перед судом питання стосовно того, щоб отримати цей обмежувальний припис, і як він функціонує?
Ірина Лічман: Наведу вам приклад справи, яка знаходиться зараз у моєму провадженні. До мене звернулася клієнтка, яка діє в інтересах своєї неповнолітньої дитини. Вона з чоловіком перебувала у шлюбі 16 років. Всі ці 16 років її колишній чоловік систематично вчиняв домашнє насильство стосовно усіх членів родини: і морально принижував, і ображав і її, і доньку, застосовував фізичне насильство. Це насильство вчинялося у присутності малолітньої дитини, яка ще є в цій сім’ї.
В 2014-му році цей чоловік дуже серйозно побив мою клієнтку, але вона тоді не звернулася до поліції, пожаліла його. Проте звернулася до психолога і почала водити чоловіка на психологічну реабілітацію з метою відкоригувати його поведінку.
Лариса Денисенко: Він погодився на це без припису?
Ірина Лічман: Так, але бажаних результатів це не принесло, він продовжував вчиняти насильство. Також він частенько вживав спиртні напої, а коли він вип’є, то стає дуже агресивним і зовсім не контролює себе. І таке терпиме ставлення до цього з боку клієнтки призвело майже до трагедії. Вже в цьому році стався випадок, коли кривдник (цей колишній чоловік) знову вжив алкоголь і почав чіплятися до старшої доньки, якій вже на той момент виповнилося 16 років. Дівчинка зробила батькові зауваження про те, що так поводитися не можна, почала заступатися за матір, і тоді батько почав бити свою доньку. Все це відбувалося в присутності маленької дворічної дитинки, яка дуже злякалася і плакала. Поки мати якось намагалася маленьку дитину винести в іншу кімнату, батько накинувся на старшу доньку та наніс їй кілка ударів ногами і руками. Все це закінчилося викликом швидкої допомоги і викликом поліції, після чого було відкрито кримінальне провадження. Зараз справа вже знаходиться в суді.
Після цього жінка знову звернулася за допомогою до психологів, а психологічна служба направила її за юридичною допомогою до Центру безоплатної правової допомоги.
Лариса Денисенко: Тобто весь цей час — 16 років — жінка зазнавала і психологічного і фізичного насильства? Чи за цей час були побиття, переломи, струси мозку?
Ірина Лічман: Були, останній раз у 2014-му році, вона мені показувала свої фотографії з сильними гематомами по всьому тілі, він її бив ногами в живіт, в неї були забої внутрішніх органів, але тоді все це закінчилося тим, що вона повела його до психолога.
Лариса Денисенко: Чи вона пояснювала вам, чому вона його жаліла? І як реагували родичі?
Ірина Лічман: Важко пояснити, чому вона терпіла, але його батьки знали про це, вона вже тоді хотіла подати на розлучення, але батьки чоловіка її запевняли, що не сталося нічого страшного, в кого не буває? В нашому суспільстві якесь дуже терпиме ставлення до цього, в нас дівчаток так виховують: хочеш заміж – терпи. Так не можна, зараз не ті часи, ми повинні виховувати якусь повагу в дитині.
Лариса Денисенко: Коли донька вже стала старшою, вона ж могла самостійно кудись поскаржитися, матір її просила не робити цього, зупиняла?
Ірина Лічман: Ні, донька, мабуть, просто бачила, як мати намагається все це владнати, і дуже довго терпіла. Але я спілкувалася з цієї дитиною, тому що я представляю її інтереси в суді, і я мушу сказати, що в дитини зовсім інший характер, і це вже те покоління, яке не дасть себе ображати.
Лариса Денисенко: Тобто вона не буде відтворювати оцю модель материнського терпіння?
Ірина Лічман: Так, і я бачу, що вона вже і зараз ставить батька на місце, бачу, як вона до нього налаштована після цих подій, що вона йому цього не пробачила. Я їм порадила, щоб вони звернулися до суду про видачу обмежувального припису. Адже йде досудове розслідування, батько налаштований рішуче – він почав звинувачувати свою доньку, що це вона його спровокувала. Так, він випив, але вона дуже неповажливо себе поводила по відношенню до нього, вважає він, тому він змушений був застосовувати силу. Тобто здоровий чоловік під 2 метри ростом скаржиться на свою доньку, що не може знайти з нею спільну мову, вона його спровокувала і він змушений був її так побити – завдати ударів по ногах, голові, обличчю.
Тому ми звернулися до суду з заявою про винесення обмежувального припису, і обмежили йому спілкування на шість місяців і з колишньою дружиною, і з двома дітьми. Я поясню: коли насильство стається стосовно дружини, але воно вчиняється в присутності малолітньої дитини, то малолітня дитина також вважається постраждалою особою від домашнього насильства, тому що це психологічна травма для цієї маленької дитини, отже, обмежувальний припис розповсюджується і на неї.
Лариса Денисенко: Щодо цього об межувального припису. В який спосіб і куди звертатися, що потрібно готувати, в якому вигляді він має бути, чи може людина його скласти чи краще звернутися до належного фахівця?
Ірина Лічман: Для того, щоб отримати цей обмежувальний припис, потрібно звернутися із належною заявою до суду. Суд розглядає заяву і докази, які додаються до цієї заяви, і виносить відповідне рішення. Воно набуває чинності негайно, і навіть якщо кривдник подає апеляційну скаргу, воно все одно продовжує діяти, поки не розгляне це питання апеляційна інстанція.
Що треба для того, щоб звернутися до суду? Звісно, потрібні докази, які підтверджують, що дійсно, що в родині відбувається домашнє насильство, відбувається тривалий час, і це насильство носить серйозний характер. Хочу зауважити, що від домашнього насильства можуть потерпати хто завгодно: і колишня дружина, і діти, старенькі батьки, і племінники тощо.
Щодо доказів, то вони обов’язкові. Якщо вчиняється насильство, як у наведеному прикладі, де були постраждалими діти, то повинні бути свідки – і родичі, і сусіди, і просто знайомі, які бувають у гостях цієї родини і знають, що там відбувається. Повинні бути письмові докази. Якщо страждають діти, то потрібно звертатися з письмовими заявами до служби у справах дітей. Тому що ця служба – це той орган, який захищає права неповнолітніх осіб, це її обов’язок. І в таких справах служба у справах дітей обов’язково залучається до участі у суді.
Повинна бути зава до поліції та відповідь, що вони якось відреагували. Якщо заява про вчинення правопорушення внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань, то потрібен витяг з цього реєстру. Тобто всі ці відповіді з цих органів потрібно збирати.
Що ми робимо? В Запоріжжі є психологічні служби, до яких звертаються люди, що постраждали від домашнього насильства. В нас є об’єднання психологів та психоаналітиків, мої клієнтки звертаються туди, з ними працюють психологи і також надають свої відповідні висновки щодо проведеного психологічного обстеження, і це також є доказом. Адже, якщо постраждала дитина, психолог проводить психологічне обстеження на предмет ситуації, дає свій висновок, в якому описується ситуація та стан, в якому знаходиться дитина. І це також є доказом, що до дитини вчиняється домашнє насильство.
Всі ці докази в сукупності – це і є доказова база того, що стосовно цієї родини вчиняється домашнє насильство, і ці докази вже подаються до суду разом з заявою про видачу обмежувального припису.
Лариса Денисенко: Як відбувається сама процедура судового розгляду таких питань, як ухвалення суддею рішення стосовно дії обмежувального припису?
Ірина Лічман: Заява про видачу обмежувального припису повинна бути розглянути судом впродовж 72 годин, тобто достатньо швидко. Воно розглядається в одному судовому засіданні, викликаються сторони, заслуховуються, вивчаються докази і виносяться відповідні рішення.
Лариса Денисенко: Чи можна в це судове засідання приводити свідків? Чи толеруються суддям присутність адвокатів з боку потерпілих? Та які питання може ставити суд?
Ірина Лічман: У сторін є право приходити у судове засідання з адвокатами, запрошуються свідки, тобто з подачею цієї заяви повинні бути всі докази. Повинно бути доведено, що дійсно існує домашнє насильство, що воно дійсно триває певний час, і що обмежувальний припис необхідний для того, щоб припинити подальше вчинення домашнього насильства. Ми повинні доказати, що якщо не буде цього припису, то, можливо, така поведінка буде продовжуватися.
Лариса Денисенко: Виходить, що кривдник залишається без права користуватися своєю власністю певний час, якщо йдеться про те, що він має право проживати в хаті? Як вирішується питання того, куди йому дітися, поки діє обмежувальний припис?
Ірина Лічман: В тих випадках, з якими я стикалася, такої проблеми не було. В нас був обмежувальний припис, коли подружжя вже розійшлося, і чоловік вже виїхав з квартири. Але це цікаве питання, що робити, коли люди проживають разом. Наскільки я знаю, по Україні в практиці ще такого не було. Тому якщо таке питання виникне, будемо його вивчати і разом із судом думати, як потім цей припис реалізувати.
