Діти, то найбільше щастя для сім`ї, але часто після одруження та появи у родині малюка, великої кількості побутових проблем, які потрібно вирішувати, непорозумінь та неможливості достукатись до партнера, одна із сторін приймає рішення розлучитись та виховувати дитину самостійно. В результаті страждають діти, їх емоційний та психологічний стан. Чи прислуховується у суді до думки дитини, коли вирішується питання про те, з ким із батьків залишиться дитина та відповідно визначають її місце проживання.
Що розуміється під поняттям «місце проживання дитини»?
Для початку, розмежуємо поняття «місце проживання фізичної особи» та «прописка». Поняття «прописка» є «мертвим» і не використовується у вітчизняному законодавстві з 2004 року. Це поняття прирівняли до юридично визначеного «місця проживання фізичної особи».
Спори про визнання місця проживання дитини при окремому проживанні батьків є однією з найбільш поширених категорій сімейно-правових спорів в судах. Розподіл дітей при розлученні здійснює суд, однак думка самих дітей також приймається до уваги. З ким житимуть діти після розлучення і як їх розділити між батьками в разі відсутності у батьків єдиної думки вирішує суд. Однак права дитини після розлучення не будуть ущемлені жодним чином.
Відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини, статті 171 СК дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спорів між батьками про визначення її місця проживання в судовому засіданні з додержанням вимог Цивільного процесуального кодексу та з урахуванням віку дитини, стану здоров’я, розумового розвитку.
Дитина до 10 років не може активно визначити з ким вона бажає проживати, це право надається її батькам. Це право вони мають реалізувати за спільною згодою або за рішенням суду в разі виникнення спору. Тобто, до 10 років дитина не може здійснити волевиявлення стосовно місця проживання.
У випадку досягнення дитиною 10 річного віку — це право реалізується також за згодою самої дитини, тобто дитина, яка може висловити свою думку має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Крім того, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Тобто 14-річна дитина може визначати своє місце проживання, але не довільно, а лише з батьками, проте з ким саме – з матір’ю чи батьком – вона може вирішити самостійно.
При цьому суд враховує, хто з батьків піклується про дитину; бере до уваги прихильність дитини до кожного із батьків. Береться в рахунок і вік дитини, і стан її здоров’я, і інші індивідуальні якості. Оцінюються також особисті якості і спосіб життя кожного з батьків.
Існують сім’ї коли дружина доглядає дитину та не отримує самостійного доходу, натомість чоловік на правах годівника будує кар’єру та стає матеріально сильнішим. Часто виникають випадки, що батько дитини, при певних ситуаціях, погрожує матері дитини тим що відбере дитину та мати не зможе бачитись з нею, оскільки він має більший дохід то може краще забезпечити розвиток дитини.
Судова практика частіше визначає місце проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері. Це відповідає принципу 6 Декларації про права дитини від 20 листопада 1959 р.: малолітня дитина не повинна бути розлученою з матір’ю, крім випадків, коли є виключні обставини. Виключними обставинами можуть бути: відсутність самостійного доходу, зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, аморальна поведінка, що може зашкодити розвиткові дитини. Хоча в судовій практиці відомі випадки залишення дитини з батьком, якщо її мати своєю поведінкою створює загрозу для нормального психічного розвитку дитини. Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не є нормативним документом обов’язкового характеру у правовій системі України, у той час як Конвенція про права дитини є частиною національного законодавства.
Відповідно до статті 19 СК для всебічного з’ясування всіх обставин, пов’язаних з визначенням місця проживання малолітньої дитини, суд залучає до участі у справі орган опіки та піклування. Обов’язок останнього надати суду письмовий висновок після проведення ретельного обстеження і вивчення умов життя батьків. Після закінчення обстеження складається висновок, що представляє собою пропозицію про те, у кого з батьків доцільніше було 6 залишити дитину. Якщо при обстеженні виявиться, що дитину не можна залишити у обох батьків, то про це також зазначається в письмовому висновку.
У тому випадку, якщо є висновок органу опіки та піклування про неможливість залишити дитину на виховання обом батькам і буде встановлено, що вони дійсно не мають самостійного заробітку, не працюють, зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, ведуть антигромадський, аморальний спосіб життя і не зможуть створити дитині належних умов для виховання та розвитку, суд у позові відмовляє обом батькам. Якщо при розгляді справи вимогу про передання дитини на виховання заявить дід, баба та інші родичі, суд залучає їх до справи та розглядає її з початку з усіма вимогами статті 161 СК. При наданні цими особами доказів про їх спроможність надати дитині всі умови для виховання і розвитку, що дозволяє їх вік та матеріальні умови, суд постановляє рішення про передання їм дитини.
У тому випадку, якщо виявиться, що жодному з батьків і названих осіб не може бути передана дитина, суд за заявою органу опіки та піклування передає дитину їм на опікування, відібравши дитину в того з батьків, з ким вона проживає. При цьому батьки не позбавляються батьківства.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина може бути розлучена зі своєю матір’ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, виходячи із рівності прав батьків щодо дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору”, – йдеться у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року (судді Д.Луспеник, О.Білоконь, Є.Синельникова, С.Хопта, Ю.Черняк).
При розгляді позову про визначення місця проживання дитини може бути заявлений позов про стягнення аліментів, який суд повинен вирішувати в сукупності.
Резолютивна частина рішення повинна містити в собі чітку вказівку, кому із батьків (прізвище, ім’я по батькові) передається на місце проживання дитина, її дані: рік, число, місяць народження, за якою адресою, зобов’язання того батька, з ким проживала дитина, передати позивачу; стягнути аліменти.
Єдиний всеукраїнський телефонний номер 0-800-213-103 (цілодобово та безкоштовно у межах України зі стаціонарних та мобільних телефонів.
