Розірвання трудового договору між працівником та роботодавцем – дуже важливе питання, про усі особливості якого необхідно знати для того, щоб правильно звільнитися і не допустити при цьому помилок.
Детальніше щодо звільнення працівників за власним бажанням консультують фахівці Острозького бюро правової допомоги.
Термін попередження про звільнення з роботи за власним бажанням.
Стаття 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпПУ) визначає, що працівник зобов’язаний письмово за два тижні попередити роботодавця про своє бажання щодо розривання трудового договору, який укладався на невизначений термін. Вказувати причину звільнення в заяві не обов’язково, але в певних випадках це доречно зробити. Оскільки від того, наскільки поважною є причина, залежать пільги, які можуть надаватися працівнику.
З наступного дня, коли працівник подав заяву на звільнення за власним бажанням, починається відлік терміну попередження. Більш того, на зупинення відліку не впливає хвороба чи відпустка. Після двотижневого терміну попередження працівник може залишити роботу, незважаючи на те, чи роботодавець виплатив йому заробітну плату, чи ні. Затримання працівника роботодавцем після завершення періоду попередження не може здійснюватися ні за яких причин (не передані справи наступнику, не підписаний обхідний лист, не розраховано з бухгалтерією і тому подібне).
У статті 241-1 КЗпПУ вказано, що термін, який обчислюється в тижнях, повинен закінчуватися у певний день тижня. Отже, якщо працівник подав заяву в середу, то попереджувальний термін закінчиться в середу через два тижні. Якщо закінчення терміну припадає на неробочий, вихідний чи святковий день, днем закінчення терміну вважається найближчий робочий день.
Передбачені випадки, коли звільнення за власним бажанням (ч.1 ст.38 КЗпПУ) повинне бути здійснено роботодавцем в термін, який вказує працівник. Ці випадки зумовлені неможливістю працювати, а саме переведенням жінки чи чоловіка на роботу до іншого населеного пункту; переїздом на інше місце проживання; відсутністю можливості працювати у певній місцевості, яка підтверджується медичною довідкою; вступом до ВНЗ; доглядом за дитиною-інвалідом чи дитиною до виповнення 14-ти років; вагітністю; виходом на пенсію; доглядом за інвалідом І групи чи хворим членом сім’ї при медичному підтвердженні; прийняттям на робоче місце на конкурсній основі чи іншими поважними причинами.
У таких випадках працівник повинен пред’явити роботодавцеві докази, які підтверджують поважність причини (довідки з місця працевлаштування жінки/чоловіка, довідка ЖЕКу, медична довідка та ін.).
Окрім цих випадків, роботодавець також повинен звільнити працівника у вказаний ним термін, якщо роботодавець порушив умови трудового чи колективного договору, законодавства про працю (ч. 3 ст. 38 КЗпПУ). При цьому згідно зі статтею 44 КЗпПУ працівник отримує виплати при звільненні за власним бажанням (вихідна допомога при звільненні), встановлені колективним договором. Ці виплати повинні бути меншими ніж тримісячна середня заробітна плата.
У разі, якщо, на думку роботодавця, компанія не порушувала трудове законодавство чи умови трудового або колективного договору і він не згодний звільняти працівника на підставах, вказаних у частині 3 статті 38 КЗпПУ, то на заяву він накладає резолюцію. Однак необхідно врахувати, що органи Держпраці, комісія з трудових спорів, суд чи професійна спілка можуть встановити факт порушення закону роботодавцем. У разі звернення працівником до органу, що розглядає трудові спори, та доведення факту здійснення правопорушення і при цьому, якщо орган визнає, що формулювання причин звільнення працівника неправильне, то роботодавець буде змушений змінити формулювання й виплатити вихідну допомогу працівнику, яка передбачається законом.
Особливості розірвання строкового трудового договору.
Стаття 39 КЗпПУ передбачає, що працівник має право розірвати строковий трудовий договір у випадку його інвалідності чи хвороби, які не дозволяють продовжувати виконання роботи, якщо роботодавець порушує законодавство про працю, трудовий чи колективний договір, а також в інших випадках, які вказані у ст.38 КЗпПУ.
Обмеження на звільнення за власним бажанням.
Деякі категорії працівників обмежені законодавством у звільненні за власним бажанням. Із власної ініціативи не можуть розривати договір молоді спеціалісти протягом терміну, який вказаний у договорі чи направленні на роботу. Однак згідно з Порядком, який затверджений постановою КМУ від 22.08.1996 № 992, молодий спеціаліст може розірвати угоду про підготовку фахівців з вищою освітою з причин, які визначені у п. 9 зазначеного порядку. Пункт перший статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що звільнення засудженого з роботи за власною ініціативою заборонено в період відбування покарання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.
Порядок звільнення за власним бажанням. Оформлення заяви на звільнення.
Бажання щодо звільнення повинне бути оформлене працівником у письмовій довільній формі. Працівники відділу кадрів повинні ретельно ознайомитися зі змістом заяви. Після ознайомлення заява повинна бути зареєстрована у Журналі реєстрації заяв з кадрових питань, а після реєстрації її потрібно подати керівнику на розгляд. На вимогу працівника може надаватися копія заяви, на якій відмічена реєстрація, тобто дата і вхідний номер. Спосіб подання заяви на звільнення з боку законодавства не обмежується. Отже, заяву можна надіслати поштою чи телеграмою роботодавцю.
Відкликання заяви про звільнення за власним бажанням.
Заява про звільнення може бути відкликана працівником в будь-який час до закінчення терміну попередження. У такому випадку працівник не буде звільнений з роботи. Але є єдиний виняток, якщо на це місце запрошено нового працівника, якому не можна відмовити у працевлаштуванні (ч. 2 ст. 38 КЗпПУ). Відкликання заяви повинно бути також у письмовій формі. При відкликанні заяви роботодавець більше не може звільнити працівника за тією підставою, яка вказана у заяві (власне бажання), але він може розірвати договір за інших підстав, визначених законодавством. Роботодавці досить часто не беруть до уваги дату звільнення і вважають, що заява про звільнення з власної ініціативи дає їм право розірвати трудовий договір в той час, коли їм зручно. Але це не так!
За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв’язку з закінченням терміну трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує термін трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки (стаття 3 Закону України «Про відпустки»).
При звільненні працівника власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення та провести з таким працівником розрахунок.
Терміни розрахунку при звільненні визначено статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Згідно з цією статтею Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Варто пам’ятати, що чинне законодавство передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та затримку видачі трудової книжки.
Зокрема, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Довідково. Рівненський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Кавказька, 7, тел. (0362) 26-08-40, 097-313-20-44. Телефон безкоштовної гарячої лінії 0 800 213 103 (цілодобово).
Гощанське бюро правової допомоги: смт. Гоща, вул. Незалежності, 20, тел. (03650) 21-650.
Дубенське бюро правової допомоги: м. Дубно, вул. Грушевського, 134, тел. (0365) 62-10-08.
Здолбунівське бюро правової допомоги: м. Здолбунів, вул. Пушкіна, 44, тел. (03652) 20-808.
Корецьке бюро правової допомоги: м. Корець, вул. Київська, 37, тел. (03651) 20-108.
Костопільське бюро правової допомоги: м. Костопіль, вул. Сарненська, 24а, тел. (03657) 21-113.
Млинівське бюро правової допомоги: смт Млинів, вул. Поліщука, 18, (поруч з центром зайнятості). Тел.: (03659) 6-50-75, (068) 371-11-42, (099) 168-51-93.
Острозьке бюро правової допомоги: м. Острог, вул. Незалежності, 9, тел. (03654) 22-040.
Радивилівське бюро правової допомоги: м. Радивилів, вул. Кременецька, 52. Тел.: (03633) 4-13-44, (068) 371-16-69, (099) 138-47-05.
Рівненське бюро правової допомоги: м. Рівне, вул. Соборна, 195, (0362) 68-40-05
