У березні 2017 року до Кременецького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернулася громадянка Т. із проханням допомогти їй скласти заяву про те, що її загиблий син добровільно забезпечував проведення антитерористичної операції (далі – АТО). Встановлення факту загибелі сина було потрібне для отримання заявницею статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Адже тоді жінка зможе реалізувати соціальні права та гарантії, передбачені законодавством. Місцевий центр доручив адвокату Петру Корфу представляти інтереси клієнтки.
17 червня 2014 року для того, щоб пройти підготовку як волонтер, син жінки поїхав до Києва. Мета його візиту до столиці – надання у подальшому допомоги військовослужбовцям у зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.
Уже на початку серпня 2014 року зв’язок із сином обірвався, на телефонні дзвінки він не відповідав і сам не телефонував. Тому, 5 серпня 2014 року, за заявою матері, слідчий вніс відомості до слідчого реєстру, зазначивши, що сина вбили (умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, ч. 1 ст. 115 КК України). І проставив додаткову відмітку, що син є безвісти зниклий. У липні 2015 року тіло загиблого сина опізнали… Відтак, відповідно до довідки штабу Антитерористичного центру при СБУ, син громадянки Т. значиться як цивільний (волонтер), який загинув у районі проведення АТО.
На захист соціальних прав громадянки, адвокат Петро Корф (який діяв згідно з дорученням місцевого центру № 127 від 14.03.2017 р.) посилався на ст. 256 ЦПК України. У ній ідеться, що у судовому порядку можна встановити факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо закон не визначає іншого порядку їх встановлення.
Як обґрунтовував свої вимоги правозахисник, у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року № 5, а також у листі Верховного Суду України «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 1 січня 2012 року роз’яснюється, що справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умови, якщо заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення і якщо чинне законодавство не передбачає іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Петро Корф не залишив без уваги й Указ Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, який ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Адвокат відсилався у суді також і до наказу Антитерористичного центру «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» від 7 жовтня 2014 року N 33/6/а, який визначає Донецьку і Луганську області як райони проведення АТО терміном її проведення з 7 квітня 2014 року.
Згадав правозахисник і ст. 1 Закону України «Про волонтерську діяльність» від 19.04.2011 № 3236-VI, яка декларує, що волонтерська діяльність – це добровільна, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги.
Як наслідок, Кременецький районний суд рішенням від 27.04.2017 року задовольнив заяву громадянки Т. Оскільки Петро Корф допоміг встановити, що син заявниці добровільно надавав волонтерську допомогу військовослужбовцям на території проведення АТО – Донецької та Луганської областей.