До Луцького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги надійшло звернення громадянина Б (категорія: особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту») для надання правової допомоги у справі про відмову у визнанні біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту. Центром було прийняте рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги та видано доручення адвокату Коваленко Євгенії Вікторівні.
До Волинського окружного адміністративного суду звернувся громадянин Б з позовом до Державної міграційної служби України (ДМС України) про визнання протиправним та скасування рішення від 22 грудня 2018 року № 6456-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язання надати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що громадянин іноземної держави у 2007 році легально прибув на територію України та з 2007 року по 2008 рік навчався у Вищому навчальному закладі, а з 2008 року по 2013 рік навчався у Державній інженерній академії на факультеті будівництва та водних ресурсів. В період його навчання на території держави походження громадянина Б утворилася складна політична ситуація. Побоючись за власне життя через громадянську війну, яка наразі триває, громадянин Б змушений був залишитися після навчання на території України.
Позивач звернувся до Управління державної міграційної служби України у Волинській області з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак рішенням ДМС України було відмовлено. Волинський окружний адміністративний в задоволенні позову громадянина Б відмовив повністю.
Не погоджуючись з рішенням Волинського окружного адміністративного суду, адвокат Євгенія Коваленко подала апеляційну скаргу. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначив, що існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та невибіркової загрози позивачу зазнати поводження, яке заборонене ст.ст. 2, 3 Європейської Конвенції в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, що є загальновідомим фактом. Однак, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином не дослідив та не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в країні походження громадянина Б й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги громадянина Б до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії є обґрунтованими та постановив задовольнити апеляційну скаргу й визнав протиправним та скасував рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.