Завдяки чіткій правовій позиції працівника бюро правової допомоги, мати, яка стала на шлях виправлення, знову може самостійно виховувати своїх дітей.
До Старовижівського бюро правової допомоги за наданням безоплатної вторинної правової допомоги звернулася громадянка Ю. Клієнтка розповіла, що внаслідок складних життєвих обставин вона почала зловживати алкогольними напоями та не в повній мірі турбуватись про життя та здоров’я своїх трьох дітей, що стало підставою для їх відібрання. Більше року діти перебували в будинку-інтернаті. Усвідомивши наслідки своєї поведінки, громадянка Ю. вирішила повернути дітей до сім’ї, перестала вести аморальний спосіб життя, вживати алкогольні напої, почала активно шукати роботу, привела до ладу будинок.
Ковельським місцевим центром прийнято рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги громадянці Ю. та призначено начальника Старовижівського бюро Юрія Свербу для представництва інтересів особи у суді (наказ №45 від 31.05.2017р.).
Фахівець Бюро підготував та подав до суду позовну заяву про повернення дітей, відібраних у матері без позбавлення батьківських прав. Крім того, з метою належного представництва інтересів та формування достатньої доказової бази начальник Старовижівського бюро правової допомоги роз’яснив клієнтці орієнтовний перелік доказів, які можуть свідчити про виправлення та зміну її поведінки на краще.
Відповідно до ст.ст. 11, 12, 14 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей, захищає права сім’ї. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні.
Згідно зі статтею 9 Конвенції держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Принцип 6 Декларації прав дитини 1959 року проголошує, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір’ю.
Європейський суд з прав людини у п. 52 рішення у справі «Савіни проти України» зазначив, що у будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов’язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння воз’єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та, якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 Сімейного кодексу України якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.
22.06.2017 р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №168/380/17, Старовижівський районний суд Волинської області вирішив повернути громадянці Ю. її малолітніх дітей, які були відібрані у неї за рішенням суду.
Довідково:
Старовижівське бюро правової допомоги знаходиться за адресою: смт Стара Вижівка, вул. Незалежності, 52, тел. (03346) 2-14-75.