Після смерті батька пані Катерини відкрилася спадщина: житловий будинок, квартира, земельна ділянка. Однак одна літера у написанні прізвища завадила жінці вступити у спадщину. Крім того, у заповіті батько вказав лише свою другу дружину. Тому доводити, що вона справді дочка свого батька та відстоювати право на спадщину, Катерині довелося у суді.
Жінка звернулася до Ізмаїльського бюро правової допомоги, для захисту її інтересів було призначено адвоката, який співпрацює з системою надання безоплатної правової допомоги Любов Корецьку.
Адвокатка склала позов про встановлення факту та визнання права власності на спадкове майно.
Суду були надані документи, підтверджуючі, що Веніамін Анатолійович є батьком Катерини (свідоцтво про народження пані Катерини, видане Ізмаїльським міським бюро РАЦСу УРСР, а також повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про усиновлення).
Відповідно до заповіту Веніамін Анатолійович заповів все своє майно дружині Марині. Марина була його другою дружиною і спільно проживала з ним на час відкриття спадщини, тож фактично прийняла спадщину відповідно до вимог статті 1269 ЦК України.
Оскільки на час відкриття спадщини Катерина була непрацездатною, вона має право на обов’язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту відповідно до частини 1 статті 1241 ЦК України).
Катерина та Марина уклали між собою угоду щодо поділу спадкового майна, згідно з якою Марина не заперечує проти визнання за Катериною квартири, а Катерина не заперечує проти визнання за Мариною права власності на житловий будинок і земельну ділянку.
Суд позовні вимоги щодо встановлення факту та визнання права власності на спадкове майно задовольнив.
Ця справа в Єдиному державному реєстрі судових рішень № 946/6509/20