Анатолій отримав дві земельні ділянки в подарунок від літнього подружжя у 2000 році. Спершу чоловік орендував паї у чоловіка і дружини, а згодом на нього було оформлено договори дарування.
У 2019 році, уже після смерті дарувальників, до суду звернувся їхній син з вимогою визнати недійсними договори дарування та позбавити Анатолія права власності на землю, оскільки, за його словами, договори дарування були оформлені через посередника, який мав відповідні доручення, без відома його батьків. Суд першої інстанції відмовив позивачеві, зазначивши, що його батьки повинні були цікавитися своїми майновими правами і звертатися до суду у випадку, якщо ці права порушили. Наразі ж терміни для оскарження минули.
Утім апеляційна інстанція це рішення скасувала. У своїй постанові апеляційний суд не погодився з висновком про те, що строки позовної давності збігли. Головний аргумент при цьому — матеріали справи не містять жодних доказів, які б доводили поінформованість сина дарувальників про наявність договорів дарування прав на земельні частки (паї). А саме через необізнаність ані самі дарувальники за життя, ані їхній син не зверталися до суду.
Отримавши постанову апеляційного суду, Анатолій звернувся до Козятинського бюро правової допомоги. Оскільки він має право на вторинну правову допомогу як людина з низьким доходом, то в системі БПД йому призначили адвоката — Олександра Царковського.
Адвокат підготував касаційну скаргу, у якій зазначив, що батьки позивача могли та повинні були дізнатися, що їхнє право на земельні частки (паї) перейшло до Анатолія, проте за життя вони не скористалися своїм правом на судовий захист, а порушення прав стосується саме їх, а не їхнього сина. Крім того, строк позовної давності сплив ще за життя батьків позивача, а їхній син звернувся з позовом майже через 17 років після його закінчення.
Суд касаційної інстанції взяв до уваги аргументи адвоката і задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду.
Ця справа в Єдиному державному реєстрі судових рішень: №143/1483/19