Згідно доручення від №017-0000616 від 06.11.2014 адвокат Олександр Невідомськийздійснював захист інтересів неповнолітнього (учня 8-го класу) у кримінальному провадженні №12014180050000934, до якого ухвалою Володимирецького районного суду від 09.12.2014 застосовано примусовий захід виховного характеру у виді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків строком на два роки.
Неповнолітній визнаний винним у вчиненні суспільно-небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України – крадіжці (санкція статті передбачає максимальне покарання у вигляді позбавлення волі до 3 років).
В апеляційній скарзі захисник, не оспорюючи кваліфікації дій та фактичних обставин справи, вказував, що суд першої інстанції ухваливши рішення про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру у виді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків погіршив становище неповнолітнього, оскільки вийшов за межі клопотання слідчого, погодженого із прокурором і безпідставно не застосував до неповнолітнього більш м’який примусовий захід виховного характеру у виді передачі під нагляд батьків.
З огляду на наведені обставини, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Рівненської області ухвалою від 23.02.2015 року апеляційної скаргу захисника задовольнила, змінила ухвалу місцевого суду та застосувала до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру у виді обмеження дозвілля і передачі під нагляд матері. В обґрунтування свого рішення, колегія суддів послалася на вимоги ст.337 КПК про те, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а оскільки норми КПК не містять конкретизації щодо визначення меж судового розгляду категорії справ стосовно неповнолітніх та застосування примусових заходів виховного характеру, то місцевий суд, вийшовши за межі клопотання слідчого, погіршив становище неповнолітнього.